Батькам

Шляхи та умови подолання сімейних конфліктів

Всі батьки бажають своїм дітям добра. Чому ж тоді виникають конфлікти між старшими і молодшими членами сім`ї? Справа, мабуть, у тому, як саме реалізуються батьківські добрі наміри. Конфліктні ситуації у сімейному житті неминучі. І проблема не в тому, як часто вони виникають, а в тому, якими шляхами розв`язуються, з якими почуттями виходять із ситуації, що створилася, і батьки, і діти. Існує думка, що конфлікт – це невід`ємний компонент сімейного життя, незалежно від того, наскільки щасливими відчувають себе у шлюбі подружжя, адже завжди існує зіткнення інтересів, бажань, протиставлень одне одному. Разом з тим, конфлікти в успішних і неуспішних сім`ях відрзняються: за позитивного внутрішньосімейного мікроклімату серйозні конфлікти виникають набагато рідше, тривають менше часу і закінчуються не з`ясуванням стосунків, а розв`язанням проблеми. На основі розроблених у психології типів поведінки, що найчастіше зустрічаються у конфліктних ситуаціях, було виокремлено п`ять стратегій поведінки сторін під час конфлікту (К. Томас), а саме: ־ поступатися (жертвувати) своїми інтересами –пристосування; ־ активно відстоювати свої позиції (боротьба або суперництво); ־ знаходити частково прийнятне рішення для обох (компроміс); ־ уникнення конфлікту; ־ співпраця, задоволення інтересів і потреб усіх сторін. Вважається, що кожен з варіантів поведінки може бути доцільним у різних ситуаціях: добре, коли людина може поводитися по-різному залежно від обставин. Проте, як правило, людина схильна використовувати якийсь один стиль, що найбільш відповідає її характеру, установкам тощо. Для конструктивного вирішення сімейних конфліктів найкращою є компромісна поведінка (бо вона дозволяє враховувати інтереси обох сторін) і здатність до самоконтролю. У певних ситуаціях доцільними можуть бути й інші поведінкові реакції, але вони не є конструктивними, бо, як правило, ведуть до загострення конфліктної ситуації. Вчинки, особливо постійні, однобічні, призводять до накопичення внутрішнього незадоволення, породжують внутрішній конфлікт і формують позицію жертви. Уникнення конфліктної взаємодії не дає змоги обговорити і знайти відповідне розв`язання проблеми, викликає роздратування у партнера і зменшує взаємну задоволеність стосунками. Від того, що ми будемо робити вигляд, ніби-то сууперечностей і різниці в поглядах не існує, вони не зникнуть. Зазвичай конфлікт викликається незгодою дітей з думкою, оцінкою, діями, вимогами батьків, що виявляється у висловлюванні невдоволення, різних репліках, жалобах. Нерідко дорослі не докладають жодних зусиль, щоб розв`язати суперечність, що виникла і може призвести до конфлікту з дітьми. Так, заява дитини "Мені це не подобається” ігнорується, її думка типу "Я так не вважаю” – відкидається, відчайдушне "Не хочу” не береться до уваги. Розв`язання конфлікту – справа творча: необхідно враховувати і праналізувати значну кількість компонентів ситуації. Дитячі "не хочу”, "не буду”, "мені не подобається” треба брати до уваги, адже в цих словах – волевиявлення дітей, яке не можна придушувати, принижувати, вони можуть бути показником якихось помилок, допущених батьками. І якщо дорослі не знають, яких саме, - краще піти на поступку: "Добре! Давай зробимо інакше”. Батьки, які не бояться йти на компроміс, найчастіше легко виходять з конфлікту. І, навпаки, конфлікт затягується, якщо дорослі не спроможні або не хочуть зробити цей крок назустріч дитині. Несподівана оригінальна реакція на конфлікт також допоможе його розв`язанню. В такому випадку установка на опір, на боротьбу втрачає сенс, і дитина зазвичай погоджується з дорослим. У спілкуванні з дитиною, особливо в оцінці якихось її дій, краще застосовувати описові слова – вони допоможуть дитині знайти власне вирішення проблеми. Наприклад, донька перекинула чашку з кавою. Не треба поспішати висловлювати обурення, краще сказати: "Я бачу, кава пролилася”, а потім дати їй ганчірку. У такий спосіб можна уникнути проблеми вини і закцентувати увагу на іншому, на тому, що треба зробити – витерти стіл. У взаєминах з дітьми дорослі часто бувають непослідовними. Якщо судження і вимоги часто змінюються, то будь-яка людина, а не тільки дитина, рано чи пізно перестає їх сприймати. Тому, якщо в силу певних обставин доводиться міняти вимоги, неодмінно треба пояснити дітям, чому так сталося. Приховувати своє роздратування, негативні емоції, категоричну незгоду не можна, та й не вдасться, коли діти поводять себе погано. Алетреба пам`ятати, що гнів не повинен ставати головним виховним засобом. Гнів неефективно і руйнівно впливає на взаємини батьків і дітей. Роздратування може непомітно стати звичкою, а потім і невід`ємною рисою характеру. Суперечок, критичних ситуацій не стане менше з роками, але діти стануть більш самостійними і критичними, тому вже змалечку треба вчитися розмовляти спокійно один з одним. Навіть малюку недостатньо категоричної відмови, тим більше не зрозуміють батьків старші діти, якщо у відповідь на продумане прохання одержать коротке "ні”. Відмова не повинна сприйматися, як примха, абсолютизм влади дорослого. Не треба жалкувати часу на пояснення причини негативної відповіді: так діти легше приймуть відмову. При цьому слід як можна рідше казати: "ніколи”. Незалежно від того, як дитина прореагує на відмову, не варто сваритися, погрожувати, застосовувати покарання. Примусити, звичайно, можна, але дитина пізніше обов`язково винайде методи боротьби і навчиться усуватися від неприємних для нього дій, справ, доручень. Нині багато сімей стикаються з альтернативою: або робота до зносу, або життя за межею бідності. Дитина зустрічається з батьками перед школою і перед тим, як лягати спати, а протягом іншого часу вона перебуває з вихователями садочка або групи продовженого дня, бабусею або нянею. Тому внутрішньосімейне спілкування має бути максимально інтенсивним. Цікавитись треба не стільки оцінками, скільки душевним станом дитини, її друзями, життєвими уявленнями. У чому ж полягає суть конфлікту? В тому, що дорослі не бажають зрозуміти і прийняти смаки і погляди молодшого покоління. Хто винен? Відповідь може бути тільки одна – дорослі. І не тому, що в них є свої погляди на те чи інше явище, події. Це їх право. Помилка полягє в іншому. Висловлюючи свої думки, вони вкладають у свої слова жорстку вимогу: треба бути такими, як ми. Недоцільність цього очевидна. Підлітки, а тим більше юнаки, намагаються бути схожими на своїх однолітків, а не батьків. І тому батьки не повинні протиставляти свої уподобання і захоплення захопленням і уподобанням дітей. Краще спробувати знайти позитивні сторони у нових віяннях, тоді і молодші більш уважно прислухатимуться до думок старших. Будь-яка інша позиція тільки сприяє формуванню опозиційності. У конфліктній ситуації необхідно визнавати винними обидві сторони, а не тільки молодших. Їм можна вибачити через їхню незрілість. А от старші повинні замислитися над своїми виховними прийомами, які часто потребують переосмислення і перегляду.

ЯК ЗАПОБІГТИ ДИТЯЧИМ СУЇЦИДАМ. ПОРАДИ БАТЬКАМ ВІД ДЕПАРТАМЕНТУ КІБЕРПОЛІЦІЇ (+СПИСОК АКАУНТІВ)

Алгоритм дій зловмисників, які доводять дитину до самогубства, ознаки участі дитини у подібних групах у соціальних мережах, список облікових записів, які реєструвалися з території України, а також контакти підрозділів кіберполіції, куди слід звертатися у разі виявлення небезпеки, – інформація, необхідна батькам, аби вберегти дитину від суїциду.

Департамент кіберполіції Національної поліції України повідомляє про виявлення у соціальних мережах

 груп, в яких доводять дітей до самогубства.

Фанати таких спільнот називають себе «китами», тому що ці тварини асоціюються у них зі свободою. Використання поняття «кити» («летючі кити»), можливо, пояснюється тим, що цей вид ссавців – один із небагатьох, представники якого добровільно можуть звести рахунки з життям.

Подібні суїцидальні спільноти називаються «Море китів» і «Тихий дім». Відтак у всіх членів таких груп на особистих сторінках розміщені відео або малюнки з літаючими китами.

Нелюди, що організували цю систему, відпрацювали чіткий алгоритм дій. Для того, аби вступити до спільноти, потрібно подати заявку для вступу й написати певний текст у себе на сторінці. Якщо адміністрація групи затвердить кандидатуру, то буде проведено невеличке психологічне вивчення особи та її готовності до самогубства через спілкування в приватному чаті.

Наступне повідомлення буде із завданням (опис завдання, та час, який надається на його виконання). Виконання кожного завдання, потрібно фіксувати на фото або відео. На кожне завдання надається обмежений час. Якщо учасник не встигає його виконати, його виключають зі спільноти.

Усього дається 50 завдань («квестів»), у фейкових спільнотах – від 13 до 50 «квестів», це залежить від адміністратора. Адміністратор групи схиляє дитину до виконання завдань («квестів»), причому практично всі завдання передбачають нанесення дитині власноруч каліцтв або заподіяння болю. Всі ці «квести» в обов’язковому порядку знімаються на відео.

Коли адміністратор групи впевниться, що дитина готова до самогубства, створюється аудіо з музикою, в якому дитина виступає в головній ролі. У ролику оговорюються усі її проблеми, які вона озвучила «провіднику». Єдиний вихід із усіх проблем, який озвучується в цьому «творі», – вчинити самогубство. Перед цим дитина слухає аудіозапис і робить останній крок.

Фінальне завдання – покінчити життя самогубством та зафіксувати момент смерті на камеру в онлайн-режимі. Відеозаписи в подальшому продаються в мережі Інтернет або в Darknet.

Щоб не допустити потрапляння дітей до таких груп, рекомендуємо батькам:

– Приділяти більше уваги психологічному стану дитини.

– Перевіряти шкіряні покриви дитини на наявність пошкоджень. У разі їх виявлення, з’ясовувати обставини, за яких вони з’явилися. Особливу увагу звертати на пошкодження різного роду у формі кита.

– Перевіряти облікові записи (акаунти) дитини в соціальних мережах та групи, до яких входить акаунт. Перевіряти вміст спілкування у приватних чатах.

– Звертати увагу на коло спілкування дитини.

– Намагатися зайняти вільний час дитини спортивними або культурними секціями.

– Обов’язково контролювати те, які фото- та відеофайли знаходяться в гаджетах дитини.

– Встановлювати функцію «батьківський контроль» на всіх гаджетах дитини.

Департамент кіберполіції виявив одну з таких груп https://vk.com/blueskitea. До неї входили 209 користувачів з України. Слід зауважити, що такі групи щодня блокуються адміністрацією соціальних мереж за зверненнями правоохоронних органів або користувачів.

Тому, при виявленні таких спільнот, просимо негайно повідомляти до кіберполіції за номером гарячої лінії: (044) 374-37-21 з 8:45 до 19:30 (в робочі дні), чи за електронною адресою: https://www.cybercrime.gov.ua (цілодобово), або звертатися до адміністрації соцмережі, у якій виявлена група.

Шкідлві звички: як розпізнати й запобігти

На жаль, у вихованні дітей знижується роль сім’ї, зростає кількість батьків, які взагалі не виконують виховних функцій та своїх обов’язків стосовно дітей. Збільшується число бездоглядних дітей, залишених батьками, або тих, які самовільно покинули сім’ю через неспроможність батьків створити умови для нормального життя. Бездоглядні діти, як правило, жебракують займаються бродяжництвом, крадіжками, втягуються в злочинну діяльність. Для цієї категорії дітей характерне вживання алкогольних напоїв, токсичних та інших наркотичних речовин.

Проблема пияцтва 

Проблема пияцтва й алкоголізму в підлітковому віці останнім часом стала дуже актуальною. Це викликано,по-перше,екстраординарністю споживання спиртного в уразливому віці,а по-друге,тим,що такий ранній алкоголізм супроводжують виражені психічні розлади.

За статистичними даними,до 80%дорослих,хворих на алкоголізм,почали зловживати алкоголем саме в підлітковому віці.

Збираючись у групі (як правило,такі групи організуються за територіальною ознакою – живуть в одному подвір’ї,в одному районі,вчаться в одній школі),підлітки не можуть придумати собі цікаве заняття. Вони сидять у подвір’ї,брязкаючи на гітарі або слухаючи музику,катаються на мотоциклах,якщо вони в них є,або безцільно бродять вулицями шукаючи «пригод»,що урізноманітнять їхнє життя.

Рано або пізно така підліткова група,якій нічим зайнятися «для настрою» або «для сміливості» починає вживати спиртне. Як правило,ініціатором буває підліток,який має досвід вживання алкоголю. Він пропонує випити іншим,і ті,як правило,не відмовляються. Одні – з цікавості,інші – щоб прилучитися до «дорослого життя»,треті,щоб не відставати від інших членів групи.

Якщо хтось відмовляється піти з усіма,він стає предметом глузувань з боку приятелів – його називають «слабаком», «боягузом»,вигадують йому образливе прізвисько.

Причому вони бояться не тільки того,що їх поб’ють інші питущі однолітки(такі випадки також бувають),як глузувань своїх товаришів. У цьому віці підлітки ще не впевнені в собі,своїх силах,глузування й образливе прізвисько їх дуже травмують.

Підлітки найчастіше фізично слабкі. Навіть банки пива або 100 грамів вина досить,аби підліток,який раніше не куштував спиртного,сп’янів. Деякі п’яніють і від меншої кількості алкоголю.

Від регулярного споживання алкоголю,втрати бувають рефлексу й звикання  спиртного починає формуватися потяг до алкоголю

Потяг алкоголю виявляється в тому,що підлітку починає подобатися стан сп’яніння – як веселий стан,пов’язаний із цікавими «пригодами». Підлітки рідко сидять і напиваються,як дорослі алкоголіки. Випивши,вони стають активними,їх «тягне на подвиги»,і саме це їх особливо захоплює.

Практично в усіх випадках раннього зловживання алкоголем виникають виражені порушення поведінки. Підлітки починають прогулювати школу,брутально поводитися з учителями й батьками,зачіпати слабших за себе. Знають,що за їхньою спиною вся група,й відчувають себе дужчими й непереможними,починають шукати всіляких способів для добування грошей на спиртне.

Оскільки легальним підлітки можуть заробити не завжди,в хід ідуть будь-які інші способи. Рано чи пізно вони вчиняють кримінальні дії,а скоївши злочин,залишився безкарним,ще більше сміливішають і знову чинять проти правні дії.

У підлітків дуже швидко відбувається психічна деградація. Вони «тупішають»,їхній інтелектуальний розвиток не відповідає вікові,вони нездатні концентрувати увагу,засвоювати новий матеріал,страждають на порушення пам’яті,стають апатичними,до всього байдужими,крім випивки.

Настрій їх вкрай нестійкий – від брутальності й злості до плаксивості. Вони відстають від однокласників у загальному фізичному розвитку і зрості,худнуть,шкіра стає сірувато-блідого кольору,можуть з’явитися передчасні ознаки старіння,деякі з цих підлітків – як маленькі дідки. В більшості з них розвиваються недокрів’я,гастрит,різноманітні ендокринні порушення й захворювання внутрішніх органів.

Профілактика (обов’язкова співпраця педагогів і батьків):

·                   Учнів треба ознайомити з деяким мінімумом соціально – психологічних знань загартовування волі з орієнтацією на гідні приклади;слід формувати в них правильну самооцінку; 

·                   Групу,що орієнтується на вжиток алкоголю,слід роз’єднати ;

·                   Засоби покарання мають бути обґрунтованими і справедливими.

Проблема наркотиків і токсикоманія

Як правило,перший прийом наркотиків стається під впливом більш досвідчених наркоманів  або в компанії.  Тільки в поодиноких випадках людина починає пробувати наркотики за особистої ініціативи. Це в основному підлітки з акцентуацією особистості,які найчастіше дізнаються про наркотики від наркоманів.

Знання проявів наркоманії,зокрема наркотичного сп’яніння,може допомогти батькам вчасно помітити,що дитина почала вживати наркотики. Дуже часто батьки навіть не підозрюють про це,хоча й помічають,що син або дочка приходять додому в незвичайному стані – схвильованими,надмірно активними,або в них блищать очі,порушена координація руху і дикція,а загалом нагадує алкогольне сп’яніння,але при цьому запаху спиртного немає. Батьки заспокоюються,вважаючи,що все гаразд,дитина не пила спиртного.

Нерідко батьки дізнаються,що підліток регулярно вживає наркотики,тільки коли він потрапляє до психічної лікарні або вчиняє злочин,щоб добути наркотики чи для їх придбання.

Чималі труднощі полягають у тому,що особи,схильні до вживання наркотичних засобів,виявляють надзвичайну винахідливість, щоб приховувати своє зловживання.

Серед підлітків популярне зловживання багатьма засобами побутової хімії:вдихання парів розчинників,лаків,фарб,бензину,деяких сортів клею,об’єднаних у групу інгаляторів.

За міжнародною класифікацією, всі наркотики й речовини наркотичної групи поділяються на такі групи:

1.                Препарати опію.

2.                Снотворні й седативні засоби.

3.                Кокаїн.

4.                Препарати індійських конопель.

5.                Психостимулятори.

6.                Галюциногени.

Зараз найпопулярнішим наркотиком є препарат групи опіатів – героїн, на другому місці – кокаїн, потім первитин та ефедрин, але «мода» мінлива, і через декілька років може бути інша картина поширення наркоманій і токсикоманій.

Ось деякі ознаки, що змусять батьків та педагогів насторожитись:

1.                Втрата інтересу до старих уподобань.

2.                Зниження успішності, прогули занять.

3.                Часті, різкі й непередбачувані зміни настрою.

4.                Самоізоляція в сім’ї: дитина уникає батьків, по телефону відповідає нишком, уникає участі в сімейних справах, відмовляється брати участь у сімейних святах. 

5.                Скритість, прагнення до самотності. Втрата ентузіазму, байдужість. Ознаки, які мають не тільки насторожити, вони свідчать про те, що є підстави бити тривогу.

6.                Пропажа з будинку грошей, цінностей.

7.                Зростаюча облудність, хитрість, спритність.

8.                Зміни апетиту і, незалежно від того, що це зміни, втрата апетиту або навпаки, його різке підвищення. Але дитина однаково худне.

9.                Неохайність. Відмова від ранкового туалету. Незацікавленість у зміні вбрання. Можуть з’явитися татуювання і малюнки на руках.

10.           Зовнішній вигляд нездорової людини – блідість, набряклість. Почервоніння очей, наліт на язику.

11.           Безсоння, швидка втомлюваність, що змінюється непояснимою бадьорістю.

12.           Сліди уколів – маленькі червоні крапки на венах.

13.           Часті синці, порізи, опіки від сигарет на венах рук, які підлітки не можуть пояснити.

14.           Надмірно розширені або звужені зіниці

15.           Наявність шприців, голок, закопчених ложок або посуду, невідомих вам пігулок, порошків, трав, особливо коли це все сховано в затишні місця.

16.           Нічна відсутність.

Поради 

щодо встановлення довіри між підлітком і батьками в кризовий для них період:

1.                Уважно вислухайте підлітка. Прагніть до того, щоб підліток зрозумів, що він вам не байдужий і ви готові зрозуміти й прийняти його; не перебивайте, не виявляйте свого страху, ставтеся до нього серйозно, з повагою.

2.                Запропонуйте свою підтримку та допомогу. Спробуйте переконати його, що даний стан тимчасовий і швидко мине. Виявіть співчуття й покажіть , що ви поділяєте й розумієте його почуття.

3.                Поцікавтеся, що зараз найбільше турбує підлітка.

4.                Упевнено спілкуйтеся з підлітком. Саме це допоможе йому повірити в його сили. Головне правило роботи з дітьми – не нашкодити.

5.                У спілкуванні з підлітком використовуйте слова, речення, які сприятимуть контакту: розумію, співчуваю, звичайно, хочу допомогти.

6.                У розмові з підлітком дайте йому зрозуміти, що він потрібен іншим і унікальний, як особистість. Кожна людина, незалежно від віку,прагне дати позитивну оцінку своїй поведінці, переживає потребу в похвалі.

7.                Недооцінка гірша, ніж переоцінка. Надихайте підлітка на високу самооцінку. Вмійте слухати, довіряти й викликати довіру в нього.

8.                Звертайтеся по допомогу, консультацію до спеціаліста, якщо вас щось насторожило в поведінці підлітка.

Виховання підлітка: поради батькам

1.Життя в сім’ї з підлітком схоже на парний танець зі зміною ролей. Ви виступаєте то в ролі ведучого, то в ролі веденого, то в ролі авторитету, то в ролі “чайника”, нічого не розуміючого в сучасній молодіжній субкультурі. Причому ролі ці – не маски (головне – нічого не “грати”), а реальна готовність батька адаптуватися до постійно мінливої ??ситуації і настрою, гнучка позиція по відношенню до думок і поглядів власної дитини і повага до іншої окремої особистості.
2.Вам доведеться визнати, що період “незаперечного авторитету батьків” більше ніколи не повернеться, тому перестаньте командувати і керувати. Це – абсолютно програшна стратегія взаємовідносин з будь-яким підлітком. Спробуйте заново “заслужити” колишній авторитет. На цьому шляху необхідно керуватися тим, що дитина більше не вірить абстрактним словами і деклараціям, вона аналізує Ваші дії, стратегії, статус.
3.Спробуйте не тільки слухати дитини, але й спостерігати за її реакціями. Часом її поза, жести і міміка краще говорять про її стан, ніж звичний вербальний (словесний) підлітковий протест. Ставте собі питання: “чому вона так неадекватно реагує?”, “Що я можу зробити, щоб згладити протистояння?”. Повірте, вона не хоче боротися, вона хоче розібратися і запрошує Вас піти за нею.
4.Не плануйте конкретного результату “виховного впливу”, і не зациклюйтея на ньому. Він все одно буде іншим. Адже це парний танець взаємин (див. п. 1). Ви задумували одне, а вийшло зовсім інше – радійте. Ваша дитина позбавила Вас ще від одного стереотипу. Таким чином, вона сприяє Вашому особистісному зростанню, провокуючи спонтанність реакції.
5.Пам’ятайте, що однією з особливостей підліткового віку є потреба в ризику, часом не дуже виправданому, продиктованому бажанням самоствердитися. Якщо Ви ще цього не навчилися, час прийшов. Не бійтеся ризикувати разом з дитиною, але на своїй території. Чим більш наполегливі й спритні Ви будете у своєму бажанні випробувати нові способи взаємодії з дитиною, тим швидше Ви почнете говорити з нею однією мовою. Головне, зробити так, щоб підліток не переставав дивуватися Вашій винахідливості.
6.Зберігайте почуття гумору і намагайтеся передати дитині хоча б невелику частину свого оптимізму. Справа в тому, що всі зміни, що відбуваються з ним як фізичні, так і духовні, Ваш підліток сприймає дуже трагічно. Якщо Ви самі теж починаєте застрявати на аналізі та розборі дитячих проблем та перспектив їхнього вирішення, то ситуація вдома стає схожою на безперервну виробничу нараду. Для того, щоб краще побачити ситуацію, відстороніться від неї і спробуйте подивитися на неї з неабиякою часткою гумору. “Велике бачиться на відстані”, бажано з більш легких і оптимістичних позицій. Не варто жартувати над емоціями підлітка, набагато ефективніше іронізувати над самою ситуацією. Жарт допоможе трошки розрядити обстановку.
7.Намагайтеся “фільтрувати” інформацію, що надходить до Вас із ЗМІ та літератури з проблем підліткового віку. По-перше, вона сама далека від ідеалу в плані глибини аналізу. По-друге, хорошим тоном публікацій останніх років стали “страшилки”. Повірте, що далеко не все, що Ви прочитали, відноситься саме до Вашої дитини. Спробуйте, ніби, приміряти прочитане на неї, і Ви побачите, що “костюмчик” не завжди доводиться якраз. Далеко не всі “страшилки”, які трапляються з підлітками, обов’язково має статися з Вашою дитиною.
8.Згадайте про ті сімейні цінності і традиції, які існують у Вашій родині. Проаналізуйте, що з цього багажу стало загальним для Вас і Вашої дитини, а де проходить очевидний вододіл. Це буде зіставлення і порівняння двох точок зору на одвічне ціннісне питання: “Що таке добре, і що таке погано?”. Моральні та етичні цінності не можна механічно передати, а вже, тим більше, нав’язати, вони формуються і стають своїми або залишаються чужими в період усього дитинства. І якщо, якісь, дуже значимі для вас ціннісні орієнтири, виявилися для дитини у списку чужих, не хапайтеся за голову і не “пиляйте”. Подумайте, не як розповісти і продекларувати, а як показати і переконати в перевагах тієї чи іншої якості чи властивості. Проаналізуйте, що б могли Ви запозичити у дитини, чого могли б повчитися.
9.Одне з головних прагнень підлітка – прагнення до самостійності. Але самостійність передбачає повну відповідальність за себе і посильну за життя сім’ї. Основна проблема полягає в тому, що підліток прагне до відповідальності тільки там, де вона йому вигідна. Ваше ж завдання навчитися ділитися своєю відповідальністю з ним і в інших “маловигідних”, на перший погляд, областях. Вам необхідно дати йому зрозуміти, що все, що відбувається в його житті і в житті сім’ї, відбувається тепер не тільки завдяки Вам або з Вашої вини, як це було в ранньому дитинстві, а й завдяки / всупереч його діям.
10.Підліток – не глина, та й Ви – не скульптор. На жаль, Вам не під силу виліпити скульптуру “ідеальної” дитини, що втілює всі Ваші бажання, мрії, фантазії і амбіції, з реального сина чи дочки. У нього-зовсім інше “ідеальне Я”. Ваша мета – допомагати йому мінятися і дорослішати, виходячи з його реальних прагнень і цілей.
11.Допомагайте дитині зробити конкретні кроки для її цілей. Це – дуже важливо для самовизначення. Оскільки у підлітковому віці мета глобальна, а можливості ще трішки відстають, то її “ідеал” так і може залишитися в області мрій про нездійсненне. Допоможіть дитині повірити в свої сили, і, якщо це необхідно, розробіть разом стратегію досягнення результату. Пам’ятайте, що провідна роль у такій роботі і відповідальність за неї належить ній, Ви – лише “аксакал”, здатний поділитися власним досвідом по запиту дитини.
12.Підлітковий період – це настільки інтенсивний етап змін у житті дитини, що він поглинає її цілком. Дайте можливість підлітку відчути безперервність життя і безперервність змін і саморозвитку, а даний етап лише як ще одну, можливо, найскладнішу і реальну, сходинку до дорослого життя. Покажіть взаємозв’язок і взаємовплив дитячого життєвого досвіду (минулого), бурхливих змін (справжнього), і самовизначення (майбутнього), адже життєвий сценарій – це результат, який об’єднує в собі всі компоненти.
13.Навчіть дитину не боятися власних помилок і ставитися до них як до, можливо, не найприємнішого, досвіду для подальшого аналізу. Банальне: “не помиляється тільки той, хто нічого не робить” допомагає це усвідомити. Бажано показувати досвід “падінь і злетів” на прикладах з власного життя та життя інших значущих для дитини людей, а не на постійному промовлянні і нескінченному “розборі його польотів”.
14.Зверніть увагу підлітка на те, що будь-якій людині властиві внутрішня суперечливість, неоднозначність, конфлікт бажань і мотивів поведінки. Поняття добро / зло, невдаха / переможець, свобода / залежність, воля / безвольність, правда / брехня і т.д. часом бувають настільки відносні, неоднозначні й непостійні, що кожна нова ситуація і в житті дорослої людини вимагає їх перевірки, аналізу, а іноді і повного перегляду. Тоді з ними вже легше впоратися, оскільки з ряду унікальних і особистісних проблем вони переходять у ранг універсальних. Позиція “всі через це проходять” набагато менше вразлива і більш захищена, ніж позиція “я такий непослідовний”.
15.Самопізнання – прерогатива будь-якої думаючої і відчуваючої людини, незалежно від того, який її вік і статус. Пов’язані з цим почуття і емоції, вперше виникаючі – це тільки відправна точка, точка відліку на цьому довгому, складному, але такому захоплюючому шляху.